7 Aralık 2011 Çarşamba

Кримськотатарська палацова література XV–XVII століть


Усеїінов Т. 
Кримськотатарська палацова література XV–XVII століть
// Украiна – Туреччина: минуле, сучасне та майбутне // Збiрник наукових праць.
 – Упорядник: Туранли Ф. Г. – Киев: “Денеб”, 2004. – С.394-396 

Палацова література в історії ісламськой  культури будь-якого народу традиційно вважається класичною.

Формування середньовічної палацової поезії Криму починається з моменту прийняття кримськими татарами ісламу і набуває, певною мірою, закінченої форми в період розбудови і розвитку Кримського ханства.
Зазначена література XV століття увібрала в себе все найкращевисокопіднесеної” поезії Золотої Орди, а також традиції арабської та персидської класичної літератур.
Серед найбільш відомих кримськотатарських діячів літератури золотоординського періоду (ХІІІ – перша половина XV ст.), які вплинули на розвиток поетичної майстерності авторів Кримського ханства, перед усім, необхідно відзначити таких учених і поетів: Алі (...–1232) [10, с.19], Махмуд (XIII–XІV ст.) [10, с.24], Мевляна Реджеб бін Ібрахім (...– 1386) [8, с.20], Мевляна Шерефеддін бін Кемаль (...–1438) [8, с.13], Кемал Уммі (...–1475) [7, с.508].
Окрім палацових поетів і безпосередньо правителі держав брали участь у літературному процесі. Те, що переважна більшість представників ханського роду були творчо обдарованими особистостями – широко відомий факт. Здібності у складанні віршів, грі на музичних інструментах, в образотворчому мистецтві, що демонстрували хани в Середні віки, нікого не дивували. Підтвердження тому – наявність диванів (великих збірок ліричних віршів) і диванче (малих збірок ліричних віршів), які належали поетам-правителям і збереглися до нашого часу.
Аналізуючи літературу ХV століття, необхідно згадати про особистість Менглі Герай хана І (1445–1514) – засновника Кримського ханства, поета-правителя, який писав переважно на кипчацькому діалекті, використовуючи традиційну для поезії дивана тематику, а також образну систему.
ХV століття стає часом великих перетворень. Османській і кримськотатарській світській літературі вдається піднести арабські та іранські форми поезії до рівня національних. Форми, що успішно використовувалися, створювалися, переважно, османською мовою. При цьому вони насичені арабськими та перським запозиченнями.
Не применшуючи впливу класичної іранської поезії на розвиток кримськотатарської поезії всіх течій, відзначимо, що поети дивана в Криму орієнтувалися на твори авторів османської літератури. Однак, впливи літературної моди поширювалися на півострові дещо повільніше, ніж у Стамбулі.
У цей період з’являються все сміливіші варіації ліричної тематики змішані з вільнодумством, де автори часом висловлюються про те, що в часи, коли квітне троянда, не завжди є час  для прослуховування релігійних проповідей і тощо.
Відчутним залишається і вплив народних літературних традицій на поезію дивана, який, певною мірою, спостерігався протягом усього Середньовіччя.
ХVІ століття в історії кримськотатарської літератури ознаменувалося початком класичного періоду, який є невід’ємною складовою частиною османського класичного періоду, і продовжувався протягом усього ХVІІ століття.
Зазмінивши арабський Ренесанс (VІІІ–ХІІ ст.) [1, с.7] та іранський Ренесанс (Х–ХV ст.) [2, с.19], він став продовженням культурних традицій як передісламського, так й ісламського Сходу.
У ці ж століття арабсько-перські запозичення у віршованих творах дивана застосовуються поетами найуспішніше. Як правило, вони беруть активну відтюркову форму і не здаються штучно використаними.
“Процес відтюречення іншомовного слова доволі складний. Звичайно цей процес відбувається за принципом “зверху донизу”. Спочатку слово починає використовуватися у вищих прошарках суспільства, а опісля вже й серед народу” [7, с.454].
Розвиток кримськотатарської палацової поезії відбувається під величезним впливом творчості класиків, поетів-попередників мусульманського Сходу, таких як Джеляледдін Румі (1207–1273), Алішер Навої (1441–1501), Мухаммед Фізулі (1494–1556), Сулейман Кануні І (1495–1566) та ін.
ХVІ століття стає “золотим столiттям” газелі, що закріпилася також у ХVІІ столітті. Ця форма поезії використовується авторами не лише палацової, але й іншої поезії: Афіфеддін Абдулла ефенді (...–1640) [10, с.70], Абдул Азіз Афіф-заде (...–1640) [10, с.116], Кефевій Мухаммед Шефік Деде (…– 1671) [8, с.30] та інші.
Головною тематичною лінією у палацовій поезії ХVІ–ХVІІ століть, безперечно, залишається лірична. Ці романтичні твори є гімнами коханню, вину та вільнодумству, що позбавляють людину від неприступності, відроджують і доводять людину до вчинку самозречення заради кохання. Поряд з поняттям земного почуття наявне і поняття “містичне кохання”.
Поезія дивана класичного періоду має вирізну рису, що дещо відрізняє її від поезії попереднього часу – це насиченість, гострота сатиричної думки.
ХVІ–ХVІІ століття – це час розвитку філософсько-дидактичної думки в межах палацової літератури. Дана тематика розгортається у віршованих формах як великих, так і малих обсягів. Найбільш широко застосовується перська форма поезії месневі, рідше чотиривірш, запозичений з усної народної творчості персів, що називається у тій же традиції рубаї.
Важливе місце в поезії зазначених двох століть посідає героїчна тематика. Ніколи раніше подібні твори не писалися на такому професійному, з погляду техніки, рівні і не були настільки вражаючі за ступенем впливу на читача.
На момент прийняття переважною більшістю населення Криму мусульманства (XIII–XIV ст.) [3, с.69-70] іслам ще не мав настільки сильних позицій у даному суспільстві, як у XVI–XVII століттях. Зазначимо, що ідеї патріотизму в героїчних творах поєднуються з думками про віру. Готовність захищати Вітчизну та загальнолюдські цінності від зовнішніх зазіхань слід розцінювати як заклик на захист власної віри. У цьому ж контексті достатньо переконливо лунають заклики до джихаду.
У ці два століття суттєвим внеском у палацову літературу є творчість поетів ханської крові: Девлет Герай хан І (1512–1577) [11, с.529], Саадет Герай (1550?–1597) [11, с.529], Гази Герай хан ІІ (1554–1607) [11, с.530], Резмій Бахадир Герай хан І (1602–1641) [4, с.65], Софу Муххамед Герай хан ІV (...–1676) [4, с.71], Менглі Герай хан ІІ (1681–1739) [4, с.120].
Але, не менша заслуга в розвитку літератури Середньовіччя належить палацовим поетам: Кефевій Абдулбаки ефенді (1555–...) [8, с.31], Усеїн ефенді Кефевій (...–1601) [6, с.80-84], Алі (...–1703) [10, с.120], Ашик Умер (...–1707) [9, с.1-8], Мустафа Джевхері (...–1720) [4, с.91], Веджихі (...–1660) [10, с.85].
Класична палацова поезія кримських татар XV–XVII століть втілила в собі опрацювала художні досягнення попередніх поколінь поетів кримськотатарського й османського дивана, а також арабсько-іранські лiтературні традиції, завдяки чому вона вийшла на якісно новий рівень у своєму розвиткові.

Література
1. Арабская поэзия средних веков / Библиотека всемирной литературы. Пер. с араб. / Сост., послесл. и примеч. И. Фильштинский. – М.: Худож. литература, 1975.
2. Ирано-таджикская поэзия / Библиотека всемирной литературы / Вступит. ст., сост. и примеч. И. Брагинского. – М.: Худож. литература, 1974.
3. Меметов А .М. Источники формирования лексики крымскотатарского языка. – Ташкент: “Фан”, 1988.
4. Усеинов Т. Б. Къырымтатар эдебиятынынъ орта асырлар девири [Крымскотатарская литература периода Средневековья]. – Симферополь: Крымучпедгиз, 1999.
5.Усеинов Т. Б. Традиция назира в газельной лирике ХV–ХVІ вв., ее сущность и особенности // Культура народов Причерноморья. – 1999. – №6. – С. 447-448.
6. Усеинов Т. Б. Усеин Кефевий акъкъында базы малюматлар // Йылдыз. – 1996. – №5. – С. 80-84.
7. Banarlı N. S. Resimli türk edebiyatı tarihı. C.C.I-II. – Istanbul: Milli egitim basimevi, 1987.
8. Bursalı M. T. Kırım müellifleri. – Istanbul, 1919.
9. EIçin S. Aşık Ömer. – Ankara: Kültür Bakanlığı, 1999.
10. Kurnaz C., Çeltik H. Osmanlı Dönemi Kırım edebiyatı. – Ankara: Kültür Bakanlığı, 2000.
11. Öztuna Y. Devletler ve hanedanlar. Türkiye (1074-1990). – Ankara, 1990.
Действия:

0 коммент.:

Yorum Gönder